Красный Лиман

 

История города Красный Лиман

история основания




историяКраснолиманщина
 – земля прадавня, земля слов’янська. Красна вона лісами, гаями,полями, ріками і синіми озерами. Але найголовніше її багатство – люди. Ми гордимося тим, що славна Краснолиманщина народила і виховала 15 героїв Радянського союзу, 9 героїв Соціалістичної праці, 3 повних кавалерів Ордену Слави. А дякуючи нашому зоряному синові – двічі герою Радянського союзу, льотчику-космонавту Л.Д. Кизиму, про невеличке місто на Донеччині – Красний Лиман , знає весь світ.

Ще у сиву давнину на берегах та у заплавах Сіверського Дінця, Оскола, Чорного Жеребця, починаючи з епохи неоліту селилися наші пращури.

Вчені довели, що поселення Усове «Біля селища Ямполя» існувало в XIV – XIII ст. нашої ери. І займалися наші пращури: металургійним виробництвом. Виробляли мідь. Виходить що металургія для Донбасівців – справа не нова, якщо займалися нею у прадавні часи.

Місто Красний Лиман, як свідчать документи, засновано у 1667 році на березі однойменного озера. Воно знаходилось на південних рубежах Російської держави, а тому у ньому не було спокою. Майже півтора століття, до 1783 року, Лиман стояв на дорозі турок і татар до Росії і у ньому постійно точилися бої. Кожного разу наші предки відбудовували з руїн Слободу, виховували дітей, сіяли хліб і мужньо захищали рідний край від ворогів.

Свободолюбові лиманці активно підтримували повстання Кіндрата Булавіна, поповнюючи його загони, відстоюючи правду і своє гідне життя.

Загони С. Драного, Т. Білогородця, С. Беспалого активно діяли у нашій окрузі.

1 липня 1708 року біля сила Крива Лука відбулася жорстока битва між царськими військами і повстанцями. Вона тривала майже 6 годин. Урядових військ було у 5 разів більше козаків. В нерівній січі загинуло більше півтори тисячі запорізьких козаків та наших земляків. Загинув смертю хоробрих і отаман Семен Драний.

28 серпня 1988 року в Кривій Луці відбувся урочисто траурний мітинг присвячений 290 річчю тієї битви. На місті бою встановлено хреста. У цьому заході взяли участь громадськість краснолиманщини, молодь, а також козаки з 8 запорізьких полків України. Наприкінці XVIII, початку XIX століть у слободі жили військові поселенці, а згодом вони отримали статус державних селян. У 1879 році в Лимані було 3 олійниці, 2 кузні, 2 лавки і магазин. Щорічно у селі організовували 2 ярмарки, щонеділі великі базари.

Будівництво залізничної лінії Львів - Лиман у 1910-1913 роках стало історичною віхою у його житті. Саме дякуючи залізниці, забита слобідка за 30 років перетворюється в найкрупнішу залізничну станцію колишню СРСР і у північні ворота індустріального Донбасу.

В роки жовтневої революції та громадянської війни, робітники залізничних підприємств, селяни вступали до формувань Червоної гвардії, у партизанські загони і боролися за народну владу. Дякуючи їм, а також підрозділам 12-го Українського радянського полку селище Лиман було звільнено від німецьких інтервентів та денікінців.

У 1923 році створюється Лиманський район, який входить до складу Бахмутського округу. А через роки станцію Лиман перейменували на Красний Лиман.

В 30-40 роки ХХ століття – роки інтенсивного розвиту залізничного транспорту, утворення колективних господарств.

Залізничники Красного Лиману завжди були і залишаються новаторами, першопрохідцями багатьох відомих СРСР ініціатив та починів.

Ще у 1929 році машиніст І.С. Білан, першим у державі почав водити великовагові потяги на ділянці Красний Лиман-Основа, їх вага встановила 2000-2500 тис. т., замість 1300 тис. т.

У нас пройшли перші в СРСР випробування паровозів знаменитої марки ФД. Саме тоді машиніст Г. Шуліпа довів безремонтний їх пробіг до 50-56 тис. км. Замість 35 тис. км.

У листопаді в 1934р. вступила до ладу перша в СРСР і Європі механізована гірка для розформування та утворення потягів.

А через 2 роки ділянка залізниці Красний Лиман – Микитівка, Красний Лиман – Основа переводять на автоблокування. Невдовзі вступає в експлуатацію нова залізнична лінія Красний Лиман – Куп’янськ.

Триває процес колективізації, створено більше 40 сільгоспартілей і два радгоспи. У 30 –х роках зводять до десятка нових шкіл, медучилища, починають діяти залізничний технікум, філіал Харківського залізничного інституту.

В 1929 році почав діяти перший на Донецькій магістралі Палац культури Залізничників ім. Артема, і вже через 2 роки у ньому активно діяли два великі драмгуртки , капела бандуристів, великий танцювальний колектив, а також оркестри: симфонічний, духовий і народних інструментів. Краснолиманці – бандуристи були частими гостями у Києві та Москві.

У 1938 році робітниче селище (нині мікрорайон Південний) і власне село Лиман злилися. Новий населений пункт отримав статус міста і назвали його Красним Лиманом.

У червні 1941, кожен другий дорослий мешканець Краснолиманщини пішов на фронт у народне ополчення, залізничні колони особливого призначення Народного комісаріату шляхів сполучення. Наша земля щедро полита кров’ю радянських воїнів, партизанів, підпільників, тому що тут двічі стояв фронт.

На території району активно діяли три партизанські загони і одна партизанська група, очолювані мужніми і досвідченнями командирами: К.Д. Мележиком, М.О. Агафоновим, Г.О. Іщенком і Т.І. Чибесом. На їхньому рахунку сотні знищених фашистів, поліцаїв, составів із ворожою технікою, зброєю, живою силою.

Наша славна Краснолиманщина народила і виховала славетних захисників Вітчизни - 14 Героїв Радянського Союзу, 3-х повних Кавалерів Ордену Слави й дев’ятьох учасників параду Перемоги у Москві 24 червня 1945року.

Ось прізвища відважних героїв: Бірченко Іван Кузьмич, Бордюгов Андрій Олексійович, Бородін Леонід Григорович, Войтенко Іван Федорович, Зубенко Павло Васильович, Островерхов Іван Григорович, Усенко Леонтій Єгорович, Усенко Костянтин Степанович, Фесенко Михайло Ілліч, Чернушенко Віктор Семенович, Шморгун Микола Іванович, Штанько Степан Федорович, Давиденко Антон Корнійович, Івановський Євген Пилипович.

1 лютого 1943 року місто було звільнене від загарбників. А у жовтні того року зі станції Красний Лиман пішли потяги з військовою технікою, радянськими воїнами. боєприпасами, народно – господарськими вантажами на Москву, Харків, Ростов, Куп’янськ. До речі, за роки окупації дякуючи умілим діям партизанам і підпільників зі станції не вийшов жоден потяг.

Залізничний вузол – серце Краснолиманщини – відбудовували, як місцеві жителі, так і трудівники Новокраматорського, машинобудівного заводу, підприємств Ленінграду та інших міст країни, оскільки станція мала стратегічне значення.

Відбудова і розбудова рідного краю тривала інтенсивно і у 50-х роках залізничники перевозили мільйони тон народногосподарських вантажів, тоді звели першу чергу найбільшого у майбутньому в Європі заводу силікатної цегли, а також авторемонтні майстерні, харчосмакову фабрику, завод по виготовленню асфальту, консервний завод, машинолічильну станцію, комбікормовий завод, будівельно-монтажний поїзд № 389.У ті роки організували 3 транспортні автоколони, звірогосподарство, автобусну колону та ряд інших організацій.

Краснолиманські залізничники постійно впроваджують нові методи роботи, здійснюють реконструкцію та модернізацію підприємств та організацій. За темпами будівництва житла, соціально – культурних об’єктів Красний Лиман не поступався великим містам Донеччини.

Краснолиманці завжди працювали творчо, з вогником. Невипадково ж ми маємо 7 героїв Соціалістичної праці. Це Воліков Василь Кузьмич, Жуга Тихон Павлович, Козмин Іван Павлович, Лень Василь Омелянович, Лядукін Марат Іванович, Черник Ілля Федорович, Сергєєва Ніна Михайлівна, Шумілов Георгій Сергійович.

Локомотивне депо – одне з найстаріших і найкращих підприємств міста. Воно – серце залізничного вузла. Саме воно дало двох героїв Соціалістичної праці – машиністів Георгія Сергійовича Шумілова та Василя Гавриловича Волікова. Усі нові серії паровозів, тепловозів і електровозів, які вперше з’являлися на залізницях СРСР, а нині України, проходять випробування в нашому Локомотивному депо. Не випадково ідуть сюди навчатися передовому досвіду не тільки з України та СНД, та із далекого зарубіжжя. 23 іноземні делегації з Франції, Індії, Польщі, Німеччини, Китаю, Фінляндії, Румунії, Норвегії, багатьох країн Латинської Америки.

Трудові династії – золотий фонд депо. Їх більше сотні. Пальму першості упевнено триває династія майстра Штанька М.О. Її загальний трудовий стаж 280 років.

Рейкозварювальний поїзд № 6 – унікальне залізничне підприємство. Його майстри не перевершено зварюють стики рейок, роблячи їх бархатними. За досвітом краснолиманських спеціалістів приїздили делегації із США, Канади, Куби, Індії, Німеччини інших країн. Наші спеціалісти передавали свій безцінний досвід на Кубі, в Росії на усіх магістралях України.

Багато добрих справ на рахунку колективів станції Красний Лиман дистанції колії, КМС № 10, вагонного депо та інших організацій.

Краснолиманщина зростила велику когорту державних, політичних та військових діячів, визначних людей. Пальму першості серед них по праву належить двічі герою радянського союзу льотчику космонавту СРСР Л.Д. Кизиму. Його по праву називають зоряним сином Донбасу. Народився він 5 серпня 1941 року у родині простих залізничників. Закінчив СШ № 3, Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків та Військово Повітряну академію ім. Гагаріна.

1980 року Л.Д. Кизим здійснив перший 13 добовий політ у космос, а 4 квітня 1984 року він вдруге стартував усесвіт і працював на орбіті 4 місяці.

13 березня 1986 року Л.Д. Кизим здійснює третій і останній свій політ у космос, він тривав 125 діб.

Таким чином, наш земляк вперше у світі здійснив найдовший орбітальний політ тривалістю 237 діб.

Вперше в світовій практиці вподовж одного польоту Л. Кизим здійснив 6 виходів у відкритий космос загальною тривалістю 22 години, 50 хвилин. Всього у космосі Кизим провів 275 діб, більше року.

Леонід Денисович – генерал полковник збройних сил Росії. Тривалий час керував Військово-космічною академією у Петербурзі.

Євген Пилипович Іванівський – учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив академію Генерального штабу Збройних сил СРСР Командував танковою дивізією, армією, а також військами ряду округів. Він очолював групу радянських військ у Німеччині, був головнокомандуючим сухопутних військ СРСР, а згодом – заступником міністра оборони СРСР.

Віра Іванівна Сиволоб працювала у нас першим секретарем Краснолиманаського райкому КПУ. Дякуючи її зусиллям у 60-х 70-х роках ХХ століття економіка Краснолиманщини соціальна сфера здійснили великий поступ вперед. 17 років вона активно працювала на посаді першого секретаря (заступника голови Української Республіканської Ради профспілок, неодноразово її обирали депутати Верховної Ради УРСР.

Віктор Андрійович Слаута – політичний і державний діяч. Він родом із споконвічних хліборобів. Народився в 1951 році в с. Закітному. Школа, армія, ВУЗ. Пройшов шлях від бригадира до голови виконкому Краснолиманської районної ради, від директора ДАК «Хліб України» до заступника губернатора Донецької області, від народного депутата до міністра агропромислової політики України. І від міністра до віце-прем’єр міністра України з аграрних питань.

В 2002 році його обирають народним депутатом України. 9 січня 2004 року міністр агропромислової політики України.

У 2006 році його вдруге обирають народним депутатом України. З 11 січня 2007 року віце-прем’єр міністр України з аграрних питань. Дуже багато робив і робить для соціального розвитку Краснолиманщини, зокрема її газифікації.

Владика Аліпій (В.С. Погрібняк) поклав початок відродженню Святогірського чоловічого монастирю, а нині Святотогорській Святоуспенській Лаврі. Працюючи Єпископом Донецьким і Слов’янським він зумів добитися у листопаді 1991 року повернення у власність Донецької єпархії УПЦ споруд колишнього монастиря зокрема Успенського Собору, трьох господарських корпусів.

Саме він здійснив вперше офіційне богослужіння 19 січня 1992 року на березі Дінця у монастирі. Владика Аліпій був настоятелем Краснолиманського Свято-Петро-Павловської церкви. Нині живе у нашому місті.

Серед відомих людей Краснолиманщини В.І. Ляшков – колишній заступник міністра житлово-комунального господарства України, М.Я. Сидоренко - колишній голова держагропрому України, народний депутат України, а нині голова Держкомзему України , Є.М. Нефьодов – відомий журналіст України, на сьогоднішній день секретар спілки письменників Росії, М. Харитоненко, заслужений артист України.

Леонід Григорович Перебийніс – Краснолиманський міський голова. З 24 червня 1994 року і по сьогоднішній день керує містом. Чотири рази Краснолиманці майже усією громадою обирають його на цю посаду. Він – один з найдосвідченіших мерів у Донеччині. Заслужений працівник сільського господарства України. Нагороджений орденом за «За заслуги Ш ступеню» і Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Є у нього нагорода і нашої православної церкви – орден Святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня.

Краснолиманщину по праву називають Оксамитовою перлиною Донбасу, а ще – легенями індустріального краю і не випадково, бо на її території знаходиться 110 тис. га. лісів, частина Національного природного парку «Святі гори», заповідник «Крейдяна флора», багато заказників сотні озер і озерець, древній Сіверський Дінець і Сивий Оскіл, які бачили легендарного князя Ігоря.

Щороку до нас, на лоно природи на численні турбази, здравниці приїжджають десятки тисяч жителів з усієї України.



Обновлен 02 мар 2013. Создан 01 мар 2013